Історія мастерону починається задовго до того, як він став культовим препаратом у бодібілдингу. Його діюча речовина – дростанолон – була синтезована наприкінці 1950-х років як похідна дигідротестостерону. Спочатку препарат розроблявся для медичних цілей, зокрема для лікування деяких форм раку молочної залози, де була потрібна виражена антиестрогенна дія.
У 1960-1970-х роках дростанолон привернув увагу спортсменів. В епоху «золотої ери» бодібілдингу атлети активно шукали засоби, які не просто збільшують масу, а покращують якість м'язів. Саме тоді мастерон отримав репутацію препарату для фінальної підготовки. Він не затримував воду, підкреслював щільність м'язів та посилював візуальну жорсткість форми. Ці властивості зробили його особливо популярним серед професіоналів сцени.
Форма енантата виникла пізніше як у відповідь потреба у більш стабільному і тривалому дії. На відміну від короткого пропіонату, мастерон енантат забезпечував рівне тло речовини в крові і вимагав менш частих ін'єкцій. Це зробило його зручним не тільки для змагальних атлетів, а й для тих, хто вибудовував тривалі цикли з акцентом на якість м'язів.
У спортивній історії мастерон енантат міцно асоціюється із «сухою естетикою». Його рідко використовують соло — частіше він стає частиною комплексних схем підготовки, де відіграє роль фінального штриху. Атлети цінують його за здатність наголошувати вже набрану форму, а не створювати ілюзію обсягу.
Сьогодні мастерон енантат сприймається як символ класичного підходу до тілобудування — щонайменше зайвого, максимум деталей. Його історія - це історія переходу спорту від погоні за масою до розуміння естетики, пропорцій та візуальної якості тіла.
